У наш час «зарплата» — загальноприйняте та однозначне поняття, її отримує більшість найманих працівників: і держслужбовців, і приватних організацій, що перебувають у штаті. Лише мала частка виконавців, які зазвичай мають унікальні та незамінні навички/знання, отримує не заробітну плату, а одноразові гонорари, величина яких не фіксована, і обумовлюється в індивідуальному порядку.
Заробітна плата
Принцип заробітної плати, тобто виплата коштів за виконану роботу, в тому чи іншому вигляді існував ще до нашої ери. Змінювалися лише види винагород, наприклад, замість грошей наймачі могли розплачуватися цінними ресурсами та іншими матеріальними благами. Так, у 550-450 роки до нашої ери в книзі Ездри був описаний один з незвичайних (для нашого часу) способів оплати: кухонною сіллю. Її виробництво повністю контролювалося державою, і піддані регулярно отримували сіль від царського двору.
Хлорид натрію протягом багатьох століть залишався одним із найцінніших ресурсів, і традиція розплачуватися сіллю була поширена в країнах Європи, і головним чином — у Стародавньому Римі. Легіонерам видавали кухонну сіль, назва якої латинською пишеться як sal. Звідси виникла версія, як і слово «солдат» (soldier) походить від словосполучення «давати сіль» (sal dare). У кожній країні її називали по-своєму, але співзвучно з основною латинською назвою: у Франції — salaire, в Іспанії — salario, а в Британії — salary.
Незважаючи на те, що всім легіонерам (а також багатьом держслужбовцям) у Стародавньому Римі видавали харчову сіль, щотижневий/щомісячний спосіб оплати праці не був поширений. Як правило, працівник отримував винагороду того ж дня — залежно від часу та обсягу роботи. Найбільш поширеною в Європі була погодинна, добова та відрядна оплата праці, причому — аж до XVIII-XIX століть.
Ситуацію змінила промислова революція, коли почали з'являтися великі корпорації із багатотисячними штатами співробітників. Оплата їхньої праці була стандартизована, і досі виражається у вигляді заробітної плати — фіксованої суми, яку працівник отримує на тиждень чи місяць. У другій половині XX століття до зарплати як заохочення почали додавати премії, бонуси, надбавки та пільги. Ця система досі удосконалюється, і суттєво відрізняється у різних приватних та державних компаніях.
Цікаві факти
- Найменша у світі заробітна плата — у послів доброї волі ООН. Займаючись своїми професійними обов'язками на добровільних засадах, вони отримують лише 1 долар на рік.
- Найбільша зарплата зараз у президента Сінгапуру. За неофіційними даними, він отримує близько 1 500 000 сінгапурських доларів на рік.
- Якщо говорити про найвищу середню зарплату (серед населення), то лідируючу позицію у світі займає Норвегія. Тут середній рівень щомісячного прибутку становить 5000 доларів.
- Вимагати збільшення до заробітної плати — не завжди вдала ініціатива. Це довів Томас Едісон (Thomas Edison), який у відповідь на вимоги своїх працівників повністю замістив їхню працю з впровадженням нових технологій.
- Засновник автомобілебудівної компанії Ford Motor Company Генрі Форд (Henry Ford) на 11-ту річницю свого заводу одноразово підвищив зарплату всім працівникам у 2 рази.
- Знаменитий власник компанії Apple Стів Джобс (Steve Jobs) на своїй посаді офіційно отримував зарплату в 1 долар на рік. Але це не заважало йому щороку отримувати премію від ради директорів у розмірі 70 000 000 доларів.
- У Японії співробітник може розраховувати на солідну надбавку до зарплати, якщо може виконувати свою роботу, перебуваючи вдома. У плюсі залишається і роботодавець, який таким чином заощаджує на оснащенні та оренді офісної площі.
У кожній країні заробітну плату виплачують по-різному: у вигляді фіксованої суми, з бонусами, надбавками, відрахуваннями або без них. Частота виплат теж відрізняється, якщо США найбільш поширена щотижнева оплата праці, то країнах СНД прийнято проводити виплату щомісяця. Але це може компенсуватися системою преміювання, коли зарплатня по суті виплачується 2 рази на місяць: у вигляді премії, а потім — у вигляді зарплати, що залишилася.
